Привіт.
Зачекай!
Отакої!
Звідки це?
Отакої!
Що?
Що це було?
Мов справжнє.
Наче таке вже було.
Або трапиться.
Щось нове.
Щось незвичне. Розкажу друзям.
MY LITTLE PONY: ЗАЛИШ СВОЮ ВІДЗНАКУ
РОДИННЕ ДЕРЕВО, ЧАСТИНА 1
-Гадаю, ми в небезпеці.
-Через Опалін?
-Я не про це.
-Опалін тут?
-Ні, хочу сказати…
-Зберімося. Без паніки.
Так, на нас нападають. Не треба боятися.
Що? Ти ж сказала: «Без паніки»!
-Спів заспокоює.
-Можете послухати?
Я, Іззі Мунбоу, з Місячних Луків
Вуздолісся, закликаю кристали єдності
захистити Брайтаус і всіх тут.
Послухайте! Я маю прояснити все.
Не думаю, що ми зараз у небезпеці.
Але скоро, схоже, будемо.
-Що?
-Ні!
-Ти про що?
-Запишу.
Розказуй спочатку.
У мене був реалістичний кошмар.
-Там була висока істота…
-Тобі часто сняться кошмари?
Багато снилося.
Я так стомилася!
-Цікаво, що вони означають.
-Люблю аналізувати сни.
Знала, що кожен у твоєму сні — це ти сама?
То я тюбик фарби, що танцює чечітку,
і королева крабів-відлюдників?
-Так.
-А, може, це все ж сон.
Може, це видіння!
-Про майбутнє?
-Саме так.
Опалін не спиниться,
поки не отримає всю силу Еквестрії.
І вона ж висока.
То ця істота, певно, — вона.
Не знаю. Я істоту не розгледіла.
Бачила велику тінь.
То це нова загроза? Опиши її.
Якнайбільше деталей. Усе важливо.
Я вже не пам'ятаю.
Лише знала, що має статися щось погане.
Зосередься. Якщо не розшифруємо,
то можемо пропустити підказку про Опалін.
Легше, Зіп. Місті багато пережила. Може,
кошмари через те, що ти спиш у лігві?
Так! Тобі більше не треба
бути подвійною агенткою.
Ні, я маю знайти спосіб перемогти Опалін.
Не знаю, що й робити,
якщо щось станеться з вами чи Спаркі.
Не хвилюйся, я тобі допоможу.
Усі допоможемо. Дихай і згадуй.
Що ще ти бачила?
Гарне, велике дерево.
Таке, як ми посадили на Зефірному Піку.
Але в лісі, у ньому були двері.
Як Дерево Бажань у Вуздоліссі.
Крім дверей. Може, воно?
Не знаю.
Я й не була у Вуздоліссі.
Я вдавала, що була там,
на ночівлі єдинорогів.
Вибач, Іззі, я просто…
Єдиноріг, який ніколи не був у Вздоліссі?
Чого чекаємо? Відведімо тебе туди!
Я мріяла побачити, де єдинороги живуть.
У Кришталеву чайну,
тоді в мій дім, а потім поскачемо!
Може, Вуздолісся допоможе Місті
згадати щось із видіння.
-Так, це теж.
-О ні.
Ну ж бо, друже. Не хочеш гратися?
Що зі Спаркі?
Останнім часом він утомлений.
Спить постійно після того,
як Опалін забрала драконожар.
Я хвилююся.
Вуздолісся відоме лікувальними
властивостями, особливо Деревом Бажань.
Не кажу,
що у Вуздоліссі є все, але… Так і є!
-Спробуймо.
-До Лошачого потоку!
Це ваш пілот Зіп Шторм.
Небо буде ясним, а політ
до місця призначення, Вуздолісся, легким.
Слава місяцям!
Отакої! Послухай цього єдинорога.
Знатимеш Вуздолісся, як власне копито.
Якщо буде час, то я хочу знайти
екзотичні лісові ягоди для смузі!
Альфа щось порекомендує?
-Аль-хто?
-Гляньте пильно, піп-арміє.
Бо ви не скоро побачите мою мордочку.
Сьогодні я відключусь
і попрактикую «мега-пега-самосвідомість».
Шукатиму продукти для своєї
еколінійки «Копита й грива».
Слідкуйте за датою виходу,
на сьогодні все.
Виходьте в реальний світ. І я йду туди.
Піп Піп. Бувайте!
Надіюся, Іззі права щодо цілющості.
Зроблю все для зцілення Спаркі.
Ми знайдемо, як його вилікувати.
І розгадаємо видіння Місті.
Приземляємося.
Місті, вітаю у Вуздоліссі.
Як гарно.
Вітаю в моєму домі! Вілла Іззі.
Дерево, миле дерево.
Це все твоє?
Воно не належить мені, це частина лісу.
Мені доручили доглядати
за ним, робити його гарнішим.
-Розумієш?
-Думаю, так.
Тепер воно й твоє. І все Вуздолісся теж.
Отакої!
Це все зробили єдинороги?
Милі кристали, звісно!
Абсолютно все.
Місті, нічого не згадуєш?
Дещо згадала.
Так? Ще видіння?
Ой. Ні, вибач. Я про картину.
Ще не бачила таких гарних зображень поні,
таких схожих на мене.
Чи бачила?
Дай їй час.
Не знаю, скільки в нас часу.
Макарони, делікатес Вуздолісся,
з їстівних пухнастих квіток.
Як мило!
Так. Мега-пега-самосвідомість.
Ніч-іго-го собі!
Без камери смак хоч відчуваю.
Дракончик хоче покататися! Як мило!
Так, мило. Але так не схоже
на непередбачуваного, енергійного Спаркі.
Це неймовірно! На диво знайомий смак.
Смак може нагадати забуте.
Смаколики змусили щось згадати?
Гадаю… Що хочу ще!
-Може, кристали проллють світло на забуте.
-Так.
Вони такі ж, як у моєму сні.
Спаркі, потримай блаженний кварц.
Молодець, Санні.
Він підвищує позитивну енергію.
І допомагає ясно мислити.
Ясно…
Місті, спробуй.
На дотик… Приємно?
-А ще?
-А ще… Гарний?
Здається, ти не реагуєш ні на що.
Легше з нею.
Так, але часу зовсім мало.
-Місті!
-Так?
Місті!
Усе гаразд?
Дивіться, її відзнака!
Спрацювало! Було ще видіння?
Не думаю, що це видіння. Це був… спогад.
Спогад?
То ти, схоже, із Вуздолісся?
Не… Усе надто туманно. Не пам'ятаю.
Ми на вірному шляху. Що ти бачила?
Як ще малою гралася на тому майданчику.
Я там гралася малою!
-І з ким ти була?
-Хотіла б знати, але…
Ти маєш пам'ятати щось
із дитинства. До Опалін? Подумай!
-Я більше не хочу.
-Усе гаразд, Місті.
Ти не маєш уже відповіді знати.
Упевнена, зрештою згадаєш.
Так, Зіп?
Так, звісно.
Усе гаразд, Місті. Вибач.
-Що це?
-Магазин Альфи, Кришталева чайна.
Зустрінеш його пізніше.
Спершу йдемо до Дерева Бажань,
глянемо, чи це дерево зі снів.
І знайти щось могутніше,
аби допомогти Спаркі.
Знаєш, Альфо, подумай про відкриття
другої чайної на Зефірному Піку.
Пегаси з розуму зійдуть
від такої крамниці.
-Гадаєш?
-І ми частіше бачитимемося.
Через обов'язки королеви
я рідко можу їздити у Вуздолісся.
Було б добре.
Але я не можу покинути Вуздолісся.
-Чому ні?
-Маю бути тут про всяк випадок.
-Який випадок?
-Будь-який.
Відкрити чайну — важка праця. Чого бажаєш?
Як зазвичай? З вівсяним молоком?
Іззі, ти мала рацію!
Це дерево з мого видіння.
Я гляну. Зайцеріг привів мене сюди,
але тут… були блискучі двері.
Де вони?
Розділімося і пошукаймо!
Як дивно. Мені подобається!
Тут дверей немає!
У мене теж нічого!
Агов? Тут хтось є?
Місті!
Я тут!
Місті, повернися!
Чому мене не чути?
-Місті, де ти?
-Я тут!
Допоможіть!
Місті! Що сталося?
Ти в безпеці.
Тепер я пам'ятаю. Я жила тут у дитинстві.
Але одного дня я збирала кристали Ґлоупаз
і загубилася в лісі,
а коли хотіла повернутися,
то не знайшла Вуздолісся.
Не знайшла.
-Місті, відзнака сяє яскравіше звичного.
-І впливає на дерево. Дивіться!
-Твої сили змінюють Дерево Бажань?
-Піп, будь у моменті. Не знімай.
Краще зберігай самосвідомість.
Отакої!
Хтось це зняв?
Це… Це я зробила?
Отакої!
Гадаю, так.
Що за звук?
Дерево вібрує?
Ні.
Схоже на…
Не може бути.
Думала, що їх не існує.
Кого не існує?
Брижчиків!
Не може бути!
Тато завжди розказував
перед сном казки про Брижчиків!
Чекайте.
Не знімати. Насолодитися миттю.
Відчуй це, Піп.
Вітаю. Я принцеса Піп Петалс
із Зефірного Піка.
А ви, мабуть…
Крихітні поні-феї з дерева?
Святе сіно, хто такі Брижчики?
І вони безпечні?
Що? Звісно ж.
Просто раді нас бачити.
-Ці двоє кажуть, що давно не бачили поні.
-І ти знаєш мову Брізі?
Це мова поні. Просто вони
швидко говорять, і їх не розуміють.
Я допоможу! Ось.
Що ви казали?
-Сповільнити.
-Нових друзів сотні місяців не бачили.
-Маємо подаруночок.
-За нами, нові друзі. Нічний базар чекає.
Нічний базар? Що це, Іззі?
Гадки не маю!
Щось незнане мені у Вуздоліссі?
Я маю це побачити.
Отакої!
Отакої!
Отакої!
Як вони це зробили?
Здається, ніби це тут було вічно!
Не віриться, що Дерево Бажань це ховало.
На прилавках магічні речі
та секрети, утрачені поколіннями
поні вашого виду.
-Так?
-Чуєш, Спарксе?
Серед цієї краси має бути те, що допоможе.
-І, може, відповіді на моє минуле.
-Є один спосіб дізнатися.
Розумію, якщо ти не готовий
ділитися подробицями життя.
Але таке відчуття,
що ти ухиляєшся від відповіді.
Брижчики?
Годі змінювати тему.
І це нісенітниця, не існує…
Отакої!
Усе гаразд, Пушку, це… поні.
Вітаю в моїй крамниці. Може, хочете… чаю?
Гаразд. Усе, що забажаєте.
Схоже, вони хочуть щось сказати.
Такого не побачиш щодня,
та й узагалі. Точно.
Поні, я зачиняюся раніше.
Дізнаймося, що там.
Не можу в телефоні пошукати
які інгредієнти підійдуть для лінійки.
Обиратиму інстинктивно.
Ого! І як ти це зробиш?
Як пегаси до мене.
За допомогою дотику й запаху.
Сафлор має підійти.
Оце — ні.
Нотки виноградних кісточок, жасмину
та блискіток? Беру! Скільки?
Не можу на телефон обміняти.
У мене із самосвідомістю краще,
але це занадто.
Ідеальна для штор у Кришталевому
Брайтхаусі. Дякую, предки-єдинороги,
що привели нас до цих таємних скарбів.
Брижчики кажуть, цією олією відновлювали
енергію поні з перших днів Еквестрії.
Може, і на драконах працює, Спаркі?
Схожий був у мого тата.
Якби ж він зміг побачити, як я оглядаю
старі, нібито втрачені коштовності.
Він би пишався. Чи заздрив.
А ти як, Місті?
Є щось, що нагадує про… Місті?
Ні!
Що ти побачила?
Я купувала щось у такому місці.
Це точно було Вуздолісся.
Усюди були єдинороги.
-Але я не бачила, з ким я була.
-Цікаво, що саме викликало спогади.
Пушку?
Звідки ти взявся? Певно, мама, тут.
Зараз повернуся!
Мила, я не знала, що ти тут!
Як мило? Глянь, яке неймовірне місце.
Я ще за життя такого не бачила.
То якщо вгадаю, які тут трави,
то віддаси мені весь мішечок?
Зараз. Ще не було чаю,
який би я за три ковтки не вгадав.
Як там твоя мега-пега-самосвідомість?
Прекрасно. Ще такого ясного розуму
не мала. А от Брижчики — навпаки.
Я ще такої магії не бачила.
Намагалася забрати, але вони заплакали.
Схоже, у них проблеми.
Спинимося? Ці фрукти неземні.
Чи краще сказати «недеревні»?
Бо всередині дерева… Гаразд.
Звісно… Я почекаю тут.
Що? Ти до мене?
Постривай!
Ключ? Але я не розумію.
Для чого?
«Цей зачарований ключ
приведе тебе в бажане місце».
Він одноразовий?
Чому це все так знайомо?
Він від дверей із мого спогаду.
А звідки ти знаєш… Ти куди? Агов?
Санні? Чекай, ні!
Альфі! Твоя відзнака!
Ти глянь. Схоже, через магію цього чаю.
Або від радості через нове завдання.
Мої сідлання.
Давно я не куштував такого смачного улуна.
Як дивно.
З нашою подругою теж весь день таке.
Іззі?
Ні. Я про нову подругу.
Ти ще її не зустрічав, бо вона жила…
Забудь. Це довга історія.
Ну ось. Зараз познайомлю вас.
-Де Місті?
-Востаннє була біля Ягідної лавки.
Думала, вона тебе шукала.
Знайдімо її.
-Місті, ти де?
-Повернися.
-Місті?
-Повернися!
-Куди вона поділася?
-Вона зникла.
Переклад субтитрів: Юрій Пасічник