Бачив Місті? Вона зникла.
Поки ні. Але знайти єдинорога на ринку,
де їх повно, — задача нелегка.
Біля макаронів немає.
Що? Це безплатний зразок.
-Ми з Іззі обскакали весь Нічний базар…
-Але тут купа всього.
І це все в Дереві Бажань.
Де вона може бути?
MY LITTLE PONY: ЗАЛИШ СВОЮ ВІДЗНАКУ
РОДИННЕ ДЕРЕВО, ЧАСТИНА 2
Гаразд, спокійно.
Хоч схоже на мій сон, але все не має
скінчитися так само. Знайду магічні двері.
і, може, згадаю своє походження.
Гаразд. Іще раз.
Отакої!
Звідки це?
Що?
Ні!
Перепрошую.
Вітаю. А ти не знаєш, чи є десь тут двері?
Знаєш?
Чекай! Якби я могла…
Йой, ці малюки ж уміють літати.
Це все?
Але де двері?
Прощавай!
Усе одно дякую.
Але я не ті двері шукала.
-Може, допоможеш мені з іншим.
-Що?
Як мені повернутися на ринок?
Я трохи загубилася.
Мене довго немає.
Друзі, певно, хвилюються.
Поні, тримайте копита напоготові.
Не хочу проґавити ключову
підказку до видінь, я не з Місті…
Зіп! Зараз це неважливо.
Місті ще вивчає Вуздолісся.
А якщо вона загубиться?
А тут дуже легко загубитися.
Схоже, я заблукав. Де я?
Я тут прожила все життя, і навіть я…
Жаль, що мережа не ловить.
Піп-армія знайде будь-що чи будь-кого.
Знову? Брижчики, я казала, що це не магія.
Це найновіша й найпотужніша техніка поні.
Спаркі? Що таке, малий?
Після випадку з Опалін він ще так
не бігав. Може, щось знайшов!
Не схоже на магічне чи лікувальне.
Святе сіно. Це ж усього каміння.
Здається, ми її образили.
Так.
Так, образили.
Пробач.
Може, цим загладжу провину?
-Агов!
-Вона хоче щось сказати.
Каже: «Це не просто каміння,
це давні скам'янілості.
Це скам'янілість відбитка лапи дракона».
Лапи дракона?
Овва, дивіться!
Він аж світиться.
Треба знайти
ще щось пов'язане з драконами.
Так, може, він довго не був біля драконів…
Якщо возз'єднається
зі своїм видом — вилікується.
Знаю, я казала, що у Вуздоліссі є все,
але драконів тут не знайти.
Окрім Спаркі, звісно.
-Чудово, що ми знаємо, що йому допоможе.
-А чому ти засмучений?
Я знав, що доведеться попрощатися,
але це сталося швидше, ніж я думав.
Це ж іще не точно.
Щось придумаємо. Але спершу я хочу,
щоб усі зосередилися на пошуку Місті.
Чому ви так на мене дивитеся?
-Місті!
-Ми тебе шукали!
Де ти була?
Слава місяцям!
Боялася, що ви в Мустангову Бухту поїхали.
-Ні в якому разі.
-Де ти була?
-Ще видіння?
-Ну…
Щось знайшла? Що за ключ?
-Зіп! Облиш її.
-Маєш рацію, вибач, я…
Я дуже хвилювалася.
Зіп.
Брижчик дав мені цей особливий ключ.
Гадаю, я бачила ці узори.
Вони старі, не знаю, що вони означають.
Гадаю, вони пов'язані з домом.
Може, якщо знайду двері,
від яких цей ключ,
то знайду й відповіді
про мою сім'ю і минуле.
-Ну? Щось знайшла?
-Ні.
Спаркі? Ви знайшли ліки?
Тимчасові. Гадаю,
єдине, що його вилікує, —
це знайти його сім'ю.
Розумію, як ти почуваєшся.
Ми допоможемо!
Ходімо, поні, пошукаємо двері.
Який же ключ до сім'ї
Який же ключ до дому
Чого не вистачає мені
Як місце своє знайти
Шукаю я того
Що б від серця це йшло
Бо треба для натхнення щось знайти
Іскру знов свою запалити
Бо в мене є ти, а в тебе — я
Бо друзі твої — це твоя сім'я
Тримай у серці їх, бо це і є той ключ
Бо друзі твої — це твоя сім'я
Бо в мене є ти, а в тебе — я
Бо не просто друзі ми, сім'я
Коли чогось не вистачає
Чи самотнім себе почуваєш
Про друзів не забудь, бо це твоя сім'я
Бо друзі твої — це твоя сім'я
Скам'янілість допомогла, та цього замало.
Гіче, вибач, що я дала скривдити Спаркі.
-Я ніколи собі не пробачу.
-А я тобі пробачаю, Місті.
У тебе добре серце, і хай ти не знайдеш,
чого шукаєш, ми — твоя сім'я.
-Справді?
-Звісно!
Завжди хотіла ще єдинорога в сім'ї.
-Друзі назавжди?
-Навіки.
-Як мило.
-Хтось бачив Зіп?
Місті, я знайшла!
Знайшла… двері.
-Це вони! Ті двері.
-З землі видно не було, усе заросло.
А я глянула з неба… І бац!
Зачинено! А це значить…
Потрібно це.
І куди ж ми потрапимо?
Брижчики сказали,
що потраплю в найбажаніше місце.
Але ключ одноразовий.
Чого ти чекаєш?
З цими дверима ти знайдеш дім, сім'ю.
Я могла б, але…
Гіче, використай ключ для Спаркі.
Що? А як же твоя сім'я?
Спаркі має бути з драконами.
Ви показали
справжнє значення дружби й сім'ї.
Я дізнаюся про своє минуле пізніше,
якщо це врятує майбутнє Спаркі.
Дозвольте це зробити.
Зрештою, ми тепер сім'я, так?
Я найбільше хочу потрапити туди,
звідки родом Спаркі.
Щось відбувається.
Відведи нас до Драконячих земель!
Працює!
-Гаразд, а має все так тремтіти?
-Може, трохи заіржавіло.
Тож, мабуть, ми зараз просто…
Підемо через двері в невідоме,
а знаємо ми все зі слів фей-поні.
Мама не зрадіє такому нашому рішенню.
Коли це нас зупиняло?
Що ж… Гаразд. Ти перший, Гіче.
Мене? Ні, не можу. Після тебе.
Гляньте!
Тепер у нас немає вибору.
Було не так і погано.
-За себе кажи.
-Що?
Яка краса!
Тут зв'язку точно немає, але…
Так хочу сфоткати живого дракона!
А я хочу зустрітися.
У мене стільки питань.
Спаркі? Куди він подівся?
Ось і ти, малий! Гляньте. Йому вже краще.
Дякую, Місті. Справді.
Що?
Він хоче, щоб ми пішли за ним.
-Він знає дорогу?
-Інстинктивно.
Це його батьківщина.
Зачекай, друже!
Йому набагато краще.
І вогонь повернувся.
Не віриться, що ти
пожертвувала ключем для Спаркі.
-Щось пам'ятаєш про сім'ю?
-Хотілося б. Але я рада бути тут.
У будь-яку секунду
з'явиться великий дракон!
Будь-якої миті.
Будь-якої миті.
Хтось ще відчуває, що тут щось не так?
Я перевірю.
Відчуваю якусь енергію.
Недостатньо світла. Бракує іскри.
-Гадаю, тут щось сталося.
-Схоже, тут живе багато драконів.
Ці відбитки лап і прекрасні статуї, але ж…
Драконів немає.
Може, пішли на пошуки їжі?
Усі? Одразу?
А Спаркі так метушиться…
Його сім'я почула б і прийшла б.
Може, вони всі втекли до того,
як ми прийшли.
Або хтось прийшов сюди до нас.
Опалін.
Що таке?
Ні, спасибі. Дякую, що показуєш свій дім,
але не хочеться іти у страшну печеру.
І мені. Одного загадкового входу
на день достатньо.
-Гаразд, я гляну.
-Я піду з тобою.
Отакої!
Агов?
Гадаю, треба голосніше.
Є тут дракони?
І там немає драконів!
Куди вони поділися?
Певно, відчули,
що сила драконожару в Опалін росте.
-Ти так упевнено кажеш.
-Вона довго була для мене найближчою.
Я знаю, що Опалін
хоче володіти не лише силою Еквестрії.
І Драконячих земель теж?
Усього. Драконожар Спаркі
потрібен був, щоб отримати силу.
Може, в інших драконів хотіла забрати.
І вони втекли, щоб їх не знайшли.
Будемо надіятися.
Час із Місті й прихід сюди довели,
що кожен заслуговує на дім.
Місце кожного.
Може, місце Спаркі — з драконами.
Думаєш залишити його тут?
Колись мушу його відпустити.
Але самого його не лишу.
Доки потрібно, я його захищатиму.
Допоки ми тобі потрібні, ми відчинимо
всі двері, щоб знайти твою сім'ю.
Так, щодо цього.
Хтось пам'ятає, як повернутися?
Не хвилюйтеся, поні. Я про все подбала.
Лишила слід із пелюстків тропічної квітки
для моєї лінійки, щоб ми повернулися.
Тропічний запах, ніби маракуя! Смакота.
-Як розумно.
-Слава копитам.
Що?
Нічого, я просто вражена.
Ти не єдина крута сестра.
А цей пахне, як «Кентер номер п'ять».
Ходімо!
Нічний базар скінчився.
Перепрошую, а коли
магічний базар повернеться?
Вона каже: «Ніколи не вгадаєш».
Зрозуміліше не стало.
Місті? Хотіли дізнатися, чи ти в порядку.
Так, якщо хочеш розповісти щось,
що дізналася про минуле, то вислухаємо.
Хотілося б.
Хоч знаю, що була у Вуздоліссі.
Але поки не розумію,
хто був у мене у видінні,
чи ким була я.
Але поки все гаразд.
-Але поки в тебе є ми, у тебе є сім'я.
-І на Зефірному Піку в тебе є сім'я.
Забула сказати,
що бачила маму сьогодні на ринку.
-Королева Гейвен була тут?
-Так. Гуляла з Альфою.
Ось! Ми були в чарівній фотобудці.
Зіп! Що це за вираз обличчя?
Я була неготова!
А що в тебе з обличчям, Місті?
Щось не так?
Ні. Ще одне видіння?
-Цього разу Опалін?
-Ні, не вона, я…
Я пригадую…
-Хто це?
-Це Альфа. Ми про нього згадували.
Кришталева чайна належить йому.
Місті?
Хвилинку.
Відзнака Альфи теж сьогодні світилася.
Місті! Може, велика тінь
у твоєму видінні — це не істота?
Солоденька, ти де? Час вечеряти.
Тато?
Альфа — твій тато?
Гадаю, що так.
До Кришталевої чайної!
До сьогодні я не вірив у Брижчиків.
А тепер один переміг мене
в дегустації чаю.
Не знала, що так повеселюся у Вуздоліссі.
Але можеш приходити до мене
на Зефірний Пік, коли забажаєш.
Так, щодо цього.
Я тобі не все розповів щодо того,
чому я не хочу їхати з Вуздолісся.
Яка мила!
Але я не розумію.
Хто це?
Моя донька.
-У тебе є…
-Вона зникла багато місяців тому.
Я всюди шукав, але… Не знайшов.
Тому я не можу
покинути Вуздолісся, я маю бути тут,
чекати її повернення.
О, мій милий Альфо, мені дуже шкода.
-Я не знала.
-І легше мені не стає.
Що сьогодні з відміткою?
Тату?
Місті… твоя донька?
Місті? Але як?
Я вдома, тату.
Ти вдома.
Тату.
Я більше тебе не втрачу.
Хочеш, розкажу про колекцію чайників?
Звісно, ні. Це ж нецікаво.
Звісно, хочу. Про все хочу послухати.
Мила, повірити не можу.
Я почав збирати їх ще до твого народження,
коли був на стародавній чайній церемонії
єдинорогів-старійшин.
Ніякого вогню всередині! Вибач, Альфо.
Він учиться контролювати полум'яний подих.
Після відвідин
Драконячих земель посилився.
Ви всі там були?
-Попрацюю над лінійкою «Копита й грива».
-Я допоможу.
Дівчата!
Усе добре, Гіче.
Мій настрій нічого не зіпсує.
Радий, що Спаркі почувається окопитенно.
І я. Хоч іноді й важко,
я радий бути драконо-поні-татом Спаркі.
Добре сказано.
За сім'ю.
По-іншому й не треба.
Так! За сім'ю!
Спаркі, тільки не грива!
Так!
Переклад субтитрів: Юрій Пасічник