Повірити не можу.
Моя донька Місті повернулася.
Ну, тоді я кликав тебе Місті-Вісті,
але можу більше так не називати.
Я була би вдячна.
-Хоча б зараз.
-Гаразд, Місті-Вісті… Тобто Місті.
Треба стільки надолужити. Я дещо принесу.
Як це чудово!
Якби ж я не мала летіти, аби виконувати
королівські обов'язки. Така рада за вас.
Донька — найкраще,
що може бути. Краще хіба дві.
Маю летіти. Па-па!
Пам'ятаєш, у цирку
тебе найбільше смішило це?
Ну що?
І ти любила цю картину
з Музею єдинорогів. Ти вже тоді мала
чудовий смак у мистецтві.
Ну. Альфо, ці спогади
для мене дуже розмиті.
-Ніякого більше Альфи, називай мене татом.
-Гаразд, тату.
Це лише для Місті. Ясно.
-Вибач, я не пам'ятаю… Тату.
-Треба освіжити твої спогади.
Вигадав. Проведемо прекрасний день удвох.
Гарантую, пам'ять повернеться.
-Що скажеш?
-З радістю.
Перша відзнака, а тепер і це.
На сьомому місяці від щастя, що ми разом.
-Як мило.
-Клас!
Я просто переповнена емоціями!
MY LITTLE PONY: ЗАЛИШ СВОЮ ВІДЗНАКУ
БАТЬКО ВУЗДОЛІССЯ
З чого почати відновлення твоїх спогадів?
Ти завжди вигадувала, як розважитися.
-Так?
-Так.
Тому я і граю
в Кришталевій чайній. Через тебе.
Який уважний!
Я не можу!
Не пам'ятаю, коли востаннє грала.
Хіба рахувати «Злюку», у ній вигадуєш
стратегію, аби захопити світ.
Опалін її любить.
Стоп. Це ж не справжня гра?
Ти багато пережила.
Тобі треба багато з'ясувати.
Так. У мене ще двадцять коробок
зі спогадами Місті.
-Я про ментальні аспекти, але гаразд.
-До речі, даси копитце, доню?
У будь-який час, татусю.
Тобто Альфа-татусю.
Вибач, досі звикаю.
-Ти чула, що сказала Місті?
-Так! Татусю? Так смішно.
Ні, не це. Що Опалін
хоче захопити світ поні.
Може, та гра
дасть нам підказки щодо плану.
Випередимо її. Як захистити Еквестрію?
-Я маю спитати Місті.
-Зіп, ти чудова детективка.
Але ти маєш помітити,
що зараз не час її допитувати.
Це точно.
Ти іноді трохи
перегинаєш палицю щодо Місті.
Ти про що?
То щодо Опалін…
Щодо Опалін…
Привіт, Місті! Розкажи про Опалін!
Може, іноді трохи перегинаю.
Зараз їй потрібна наша підтримка.
А вона все розповість, коли буде готова.
Може, самі накопаємо щось на Опалін?
Чудова ідея.
Ми, єдинороги, завжди кажемо:
«Минуле — ключ до теперішнього».
Важливо розуміти історію поні,
вибір кожного поні відлунюється в часі…
-Відлунюється в часі?
-Так.
І я знаю, з ким треба поговорити. За мною.
Наберіть трави
й остерігайтеся смердючих бур'янів.
Зараз їхній сезон.
І ти, і ти.
Ходіть зі мною.
Як чудово гуляти з тобою алеєю спогадів.
-Ти це місце любила.
-Так? Як називається?
Алея Спогадів. Глянь туди.
З дозволу дерева ми це зробили.
Я щодня тут проходжу, відколи ти зникла.
-Хочу знов увійти в роль татуся.
-Уперше бачу цього буркотуна таким радим.
-І з королевою не такий.
-І Місті ще такою веселою не була.
-Може, хай у спокої поспілкуються?
-Не розумію, нащо…
Вона потім зрадіє.
Це ж так мило!
Але ми втручаємося в життя. Гаразд.
Ми підемо, щоб ви провели час разом.
Особистий простір. Не питайте, чому
ми про це подумали. Дзвоніть, якщо що.
Чула? Час для родини! Для нас двох!
Як колись.
Вітаю вдома.
Зроблю все якомога зручніше.
Чекай. Зараз буде найкраще.
-Та-дам!
-Отакої, це…
Твоя дитяча кімната.
Усе так, як у день, коли ти зникла,
тільки поні-пилу більше.
Покличу Дасті, прибиральницю,
найму її поприбирати.
Скоро тут буде м'ятно-чисто.
Ти досі любиш м'яту?
Ти облаштувалася, тепер повеселимося.
Я чекав на цю мить усе своє життя!
Тепер він не знає, хто я. Але я ж маю
змиритися. Це має бути найкращий день.
Місті, ти вмієш удавати посмішку, уперед.
Іди.
Ой. Як боляче.
Це моя донька Місті. Пам'ятаєте її?
Привітайтеся з моєю манюнею.
Це моя загублена дочка. Дай копитце.
Альфо… Тобто, тату.
Може, не всім казатимеш?
Не хочу такої уваги.
Звісно. Вибач. Ти раніше любила,
коли я скакав і всім казав.
Менше кричатиму. Але пишатимуся так само.
Зараз буде щось цікаве.
Що? Поїздка в бібліотеку єдинорогів?
Я ще в таких не була. Чи це…
Ми на дитячому майданчику?
Так. Тут у нас
було багато чудових спогадів.
Ти любила цю гойдалку.
Клас.
-І спускатися з гірки.
-Клас. Ой…
І крутитися на «ромашці».
Може, покрутишся
зі стариганем? Будь ласка?
Звісно.
Можна мені сюди?
А ти не надто доросла?
Так, але хіба ми не одного віку?
А що?
Після викрадення, промивання мізків
я емоційна, хочу покататися.
Емоційність…
Я тебе добре розумію.
Нехай турнікет емоцій проведе тебе
від вічної темряви до світла.
Звісно, гаразд.
Готова!
Клас!
Клас! Гаразд, досить!
Раніше тебе не так нудило.
Час іти з майданчика.
Зі мною все гаразд.
Було дуже весело. Ура.
-Спробуємо щось інше?
-Так. З радістю.
Досліджувати печери чи лазити по деревах?
Чи знову ковтати вогонь?
Іззі. Де ми?
Тримайте подарункові кошики
сплетені з трави.
Хто тут у нас. Діззі.
Я Іззі, Елдер Флавер.
Це Санні й Зіп.
Познайомтеся з Елдер Флавер.
Найстарішою поні в місті.
«Елдер» означає старійшина.
Для нас честь зустрітися…
У Вуздоліссі так не кажуть!
Віддайте кошики.
Кошики з дикої трави в подарунок?
Як турботливо. І шанобливо.
Елдер Флавер — казкарка Вуздолісся.
Її казки передаються
через покоління маленьких поні.
У неї в голові все минуле. Усвідомлюєте?
Нагадує мені казку,
у якій єнот укусив змію.
Дуже цікава. Зараз деякі її казки
можуть здаватися беззмістовними,
але вона допоможе
зрозуміти історію Еквестрії.
Моїм друзям потрібна ваша допомога.
-Може, поточите трохи ляси?
-Так, але за однієї умови.
-Я хочу у велике місто!
-На Зефірний Пік?
-Туди. Візьмете мене?
-З радістю вас проведемо.
Так, ура!
Тоді я зберуся.
Там ще носять штани кльош?
Поранений кіт каже: «Няв-няв».
Ой.
Няв-няв.
Це точно поверне спогади.
Особлива дегустація
особливого чаю в моїй чайній.
Гляньмо, чи я пам'ятаю…
Досі працює.
Смакота.
Я знав! Ти досі любиш містичний чай Місті.
Назвав на твою честь,
відтоді ніхто більше його не пив.
Але я не можу згадати, що там. Усе?
Овва. Ще чашечку наллю.
Вибачай, випила я чай, Альфо… Тату.
Може, у списку справ є ще щось?
Власне, є.
«Овва», — каже поранена сова.
Совва…
Вечір поезії. Твоє улюблене.
Пам'ятаєш, як ти виграла з виступом
«Відображення кришталю глоупаз?»
Не пам'ятаю. Звучить жахливо…
Жахливо мило? Знаю! Так.
-Ось.
-Чекай, я…
-Сподобалося летіти Мустанговим потоком?
-Так!
Схоже на катання на ковзанах.
Тепер ми тут,
тож ми хотіли б дещо запитати про…
Справді? Шопінг на Мустанговій алеї.
Як чудово нарешті побачити
таке знакове місце.
Дивіться!
Це було в моді, коли я ще була маленькою.
Чудово, що мода повернулася.
Ага. Я тут думала
про древню зловісну алікорн Опалін.
Що? Ви щось знаєте?
Копитам своїм не вірю.
Це вінтажний капелюх з «Карусель Бутік».
Їх так важко знайти!
Гляньте! Музичний магазин…
Нічого не вийде. Зосередити її —
це одне. А ці історії — інше.
Нісенітниця.
Так, трохи…
Пам'ятаєш слова Іззі?
Гляньмо, що Елдер скаже.
А говоритиме вона багато.
Може, відведемо її у старий ангар,
і вона розкаже щось про Опалін?
Чудова ідея. Розженемо її пам'ять.
Щодо розгону… Чекайте!
Повільніше!
Офігенно.
Такий свідомий вибір.
Вибачте. Я більше так не можу!
Це було чудово!
Мене переповнюють емоції.
Про що… це було?
Роздуми щодо втрати особистості.
Просякнуті відтінками страху
через нові, крихкі стосунки
батька й доньки.
Ви це все зрозуміли?
Ясно.
А ще вона щось казала про парасольки.
Так, і це теж.
Так і думав, що ти тут.
-Що сталося? Ти ж любиш виступати.
-Ні, не люблю!
Більше ні. Ненавиджу світло прожектора.
І майданчик теж.
Вибач, але цей день був важким.
-Тобі не сподобалися наші заняття?
-Не сподобалися.
Насправді я не знаю, що мені подобається.
І взагалі хто я.
У мене ще й
не було можливості розібратися.
Онікс та Депл мали рацію.
Я хочу, щоб ти почувалася як удома.
Але я так не почуваюся.
Я тут майже нічого не знаю. І себе теж.
І ти майже не знаєш мене.
Стільки часу минуло. Стільки сталося.
Я вже не та маленька поні, яку ти любив.
Вибач. Мені дуже шкода.
Я не усвідомлював. Хотів показати турботу.
Але я розумію. Ти хочеш бути на самоті.
Ні! Більше не хочу бути на самоті.
Я завжди була сама.
Але тепер у мене є ти.
Ти якось у мене з'явився. Мій тато!
Моя Місті-Вісті. Ти маєш рацію.
Я не міг відпустити минуле.
Через страх утратити тебе
я став твердолобим.
Усі знають,
яким я був похмурим усі ці місяці.
Почнемо спочатку.
Мене звуть Альфа, і я — твій тато.
Я нічого не знаю про тебе,
і коли будеш готова,
я хотів би послухати про твоє життя.
Приємно знову зустрітися.
Я Місті. Коротко — Ті.
Ті?
-Мені подобається.
-І мені.
-Щойно вигадала.
-Є ще трохи часу для тата й дочки.
Що б ти хотіла зробити?
Сюди, Елдер Флавер. Дещо покажемо.
Покажете? Тоді я вдягну нові окуляри.
Обрала класичний дизайн. Відпадні!
Щодо фізичної активності. Розтяжка.
А вона жвава. І балакуча.
Я була на неймовірному,
блискучому весіллі,
усі поні рухалися,
а я мало стегно не вивихнула.
Це ідеальне місце, аби щось дізнатися.
Що тут у нас?
Лишенько!
Ангар прекрасний.
Нагадує мені часи,
коли всі землі були об'єднані.
Ну ось. Нарешті.
Давним-давно існувала
чарівна кажанка, на ім'я Дон.
Її оточили інші, схожі на неї, кажани.
Але одна відмовилася ладнати з іншими.
Вона хотіла літати сама
й з'їсти всі фрукти самотужки.
Тож Дон поговорила з павуком,
який плів чудову павутину,
аби тримати подалі злу, жадібну кажанку.
Дон захистила своє гніздо,
але жадібна кажанка
й досі намагається розірвати павутиння.
Тому деякі кажани їдять фрукти,
а інші — комах. Кінець.
-Чудова казка.
-Так.
Дякую, що розповіли нам її.
Казка неймовірна.
-Але підказок не дала.
-Ми старалися.
Хоч Елдер Флавер
добре провела час. І схоже, щаслива.
Зробити щось таке для неї?
Це вже перемога.
Дякую за найкращу подорож у житті.
-Раді, що впоралися.
-Ви заслужили.
Це я точно запам'ятаю.
Я ж побачила нове Дерево Єднання.
Як мило!
Вибачте… Що?
Так. Дерево Єднання. Там.
Як наше прекрасне
Дерево бажань у Вуздоліссі.
Що за Дерево Єднання?
Ці дерева мають велику силу. Ростуть лише
під впливом справжньої дружби.
Дерева спілкуються
і магічно з'єднуються корінням під землею.
Вони наші великі захисники.
А ми маємо захищати їх.
Отакої.
Дякуємо, що розказали.
Це моя робота,
а знання предків-єдинорогів допомагають.
Особливо прапрапрапратітоньки Мунденсер.
Вона була дуже розумна.
Годі базікати, я вас чую!
Знаю, я казав, що терплячий,
але не можу дочекатися, що ти вигадала.
Так, розплющ очі.
Чай?
Чай.
Не просто чай. Нова суміш,
розроблена мною. Спробуй.
Як смачно.
Спершу гіркий.
А тоді смак м'якшає, стає теплим і ніжним.
Твій характер у чаї.
Ніби поезія.
Я такий вдячний за другий шанс із тобою.
Ти вдома.
Якщо чесно, я досі не почуваюся вдома.
Не знаю чому.
Я знаю, що робити.
Маю подзвонити.
Та-тум! Зрозуміла? Тату?
Що? Кришталевий Маяк?
Вибач, ми ще не все розпакували.
У тебе важкі речі.
Та що там?
Поклади. Кіготь зламаєш.
Що це означає?
Я запитав твоїх друзів, чи ти можеш
тут жити. Вони з радістю тебе приймуть.
Справді?
Клас.
Я щойно застелив ліжко! Байдуже.
Не мусиш жити зі мною
у Вуздоліссі, робити те, що не хочеш.
Ти вже доросла поні, а не моє лоша.
І це нормально.
Обіцяй, що дзвонитимеш щотижня.
У холодильнику купа корисних страв.
І ти так смачно готувала чай, що я лишив
велику коробку сушених трав і квітів,
щоб ти робила чай удома.
Як весело.
-Я дуже за тобою сумуватиму.
-І я за тобою, тату.
Нічого не змінилося.
Ми теж хочемо.
Північний вітер. Як я за тобою скучила.
Коли Північний вітер протистояв
Південному, їхній танець став торнадо.
Танці? Схоже на нову казку.
У цій є глибоке, приховане послання?
У вітрі воно завжди є.
Якщо залетите
у той потік вітру в четвер — зрозумієте.
-Ви тут!
-Привіт!
Ми сумували.
Так, і Місті тут.
Привіт. Не повірите, що ми дізналися.
Може, ви розкажете?
-Усе починається з чарівної кажанки.
-Гадаю, вона про інше.
Точно! Дерева Єднання.
Усі вони чарівно об'єднані…
Переклад субтитрів: Юрій Пасічник